Добридень, мамочко, голубко моя мила,
Люблю тебе я, рідна, і село.
Для мене саме ти цей світ відкрила,
І жити в нім так затишно було!
Наш двір, матусю, в квітах пам’ятаю.
Мені в нас пахли навіть полини.
Частенько в снах додому прилітаю.
Як добре нам жилося до війни!
Краси такої, як у нас, ніде не стрів я,
Може, тому, що все в диму, вогні.
Тут запах відчувається росії,
Точніше тіл, загублених в війні.
Сьогодні, мамо, ми іще б’ємося,
Хоча снарядів для арти… катма.
Уже і в мене сивина в волоссі.
Чи то сніжку підкинула зима?
Ще маємо патрони й автомати.
Для себе теж останній збережу.
Нема коли нам «на нулі» дрімати,
Та не збирається ніхто з нас за межу.
Ми ще зустрінемося із тобою, мамо.
Я вірю в це і ти у це повір.
Нас віра в Перемогу всіх тримає,
І кожен з побратимів тут, як звір.
Свій стяг орді ми не дамо топтати,
Адже багато важить він для нас.
Нам Україна – друга наша мати.
Благослови на бій нас у цей час!
15.02.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2024
автор: Ганна Верес