Накалатаю чаю, хай стоїть.
Коли гарячий, то нема натхнення.
Цукерок «Тузик» є у мене жменя
і… неба, хоч не мирного, блакить.
Шукає вечір з ким напосошок.
Йому потрібен, певно, співрозмовець.
Реве сигнал сирени в гучномовець,
а я думками лину між зірок.
Цей дивний спорт на ймення: хто кого –
поцілив першим, все – ти переможець!
В неволі за Дунаєм запорожець,
на Колимі ж сприймають за свого.
Спитаю в перехожого годину.
Чому, як українець – не людина?
Як малорос, – то парубок ого!
03.03.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2024
автор: Микола Соболь