Пробач , Душа, що ходим поодинці,
Що плачуть в Небі сиві журавлі.
Чому нам Спокій вже давно не сниться ,
А може наші Мрії замалі ?
Чому плачевні сповіді дістались,
Не кольорові, дивні і німі.
То може Вітер розбудив Зухвалість,
А може в тім причетні і самі.
Нам паперові крила не доречні,
Звучить не Бах - прелюдія Зими
І білий сніг взлітає , наче вершник,
Безсоння не здолати нам самим.
Шукаєм зміст у Мудрості даремно
І тисячі розгойдуєм пісень,
Ще на цвяху вивітрюєм знамена,
Де Цінність має слово кожне все.
Не ті, Душа, здіймаємо ми хвилі,
Не те багаття попіл залиша,
Не в ті світи ми дверці відчинили,
Ти й до сих пір вся нібито чужа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006907
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2024
автор: Олександр Киян