Розтривожила синичок
Ніжним подихом весна.
У простори душу кличе
Вишини голубизна.
Від сльоти і стужі млосний,
Рину в пущу віддалік,
Де у тузі пряній сосни,
А берези повнить сік.
Захмелівши в чарі дива,
Йтиму в трепеті гілляк
По моху, що неквапливо
Таловицею набряк.
Норовить очима цупко
Там вловити кожен рух
І роздати щиглі губкам
На осичинах навкруг.
Заспіваю пням кургузим
Під пересміх ручаїв
Про коханий образ музи,
Що у серці притаїв...
Поривань, затій квітчатих
Налеліяв хоч збавляй –
Любо провесну стрічати,
Як в душі чуттів розмай!
[i]21.ІІ.24 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006859
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2024
автор: Прозектор