Ніч…Тиша… Я дивлюся в небо осяйне,
З зорею серцем говорю безмовно,
І зірка шанобливо слухає мене,
Вбираючи усі слова любові,
Які я виливаю з серденька свого.
І в мить якусь зненацька я відчула,
Як зірка променем взяла мене в полон.
Коли до серця ніжно доторкнулась,
Опанували серце радість і любов.
У відповідь душа пізнала втіхи,
По серцю наче вал гарячих хвиль пройшов, –
Лунав у ньому гімн любові вічний.
Себе частинкою Єдиного Життя
Я усвідомила у цьому світі,
Й зв'язок міцний з існуючим довкіл буттям,
І зрозуміла, тут я не самі́тна.
Співзвучне все, що є реально навкруги,
І з радістю, і з хвилею любові.
Адже любов – священний ключ до таємниць
І форм матерії світобудови…
15.06.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2024
автор: Martsin Slavo