Мова рідного краю - тихий шепіт пшениці,
Дзвінкий спів солов’я, у струмочку водиці,
Бринять струни дощів, дмуть вітри у трембіти,
Шелестять в холодку вниз нахилені віти…
Мова рідного дому – і казки, й колискова,
Материнська повчальна, тихенька розмова
Слова батька - святі, як добірне насіння,
Проростають з глибин на роки й покоління…
Стогне рідна земля, каже про непокору,
Ще болять їй плачі воєн, Голодомору,
Просто в душу з минулого душі волають..
Тому - пам’ять живе, тому - не забувають…
Мова наших людей і проста і відверта,
Самобутня, жива на шматки не роздерта,
Її кожен вдягає, як пишну обнову,
Дану в спадок, як скарб - українськую мову.
21.02.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч