Неначе подих чистого повітря,
донесений з цнотливих гір,
мені являєшся ти звідтам,
куди й поглянути не зміг.
Не знав, що світ такий існує —
довіри й правди, світлий світ.
Не знав, що хтось колись почує
самотню пісню моїх бід.
Й воно з'явилося раптово,
хоч зачинився від усіх,
те відчуття, а з нього — слово,
а після слів — веселий сміх.
І звук упавшого на землю,
що за спиною, тягаря.
Якщо навколо глухо й темно,
то ж як тобі знайшовся я?
Хоч присягнувся, що ніколи
я знову не піду у бій,
та все вертається по колу,
і я, напевно, таки твій.
17.ІІ.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2024
автор: Макс Дрозд