***
Дерево за землю, подивись,
ухопилось намертво, навіки.
Тишу ловить, хмари невеликі...
Неба купол визначає вись.
Ми, як ті дерева, бо ж ніяк
землю цю не кинемо - вростаєм.
Он тополя з непокірним станом.
Сонний клен – у кльоші, як моряк.
Зупинились, телефон в руці.
Камеру наводимо на стовбур.
Виткала зима вовняну ковдру,
що покрила корені міцні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2024
автор: Надія Позняк