Прихиліть вухані свої до нашого пекла воріт...
Втак чи не чуєте розпуки многих лементування?
За зброєчку драстичну, щоби маїв бавовеньки цвіт,
Люциперів в мадеполамні савани надівання.
Усе ви виражаєте занепокоєність?
Мализною з якої причини оружжя нас
Чайною ложкою ледве-ледве годуєте?
Наяву, сли у вас нестеменна стурбованість,
Зачим за спасибі озброєнням щодня взапас
По спусту на короткій козі не рятуєте?
Зна́рядів май нам надавайте,
Щоб здобувцям харалужно муром стояти.
Та максимум вогневий припас присилайте,
Аби одвірок показати-
Верховодцю курдупелю та його звірюкам-людоморам,
Обтеребіти від них Україну й загнати їх по норам.
18.11.23.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2024
автор: О. Хвечір.