[i]СЬОГОДНІ і є вічністю...[/i]
Падає небо уламками снігу,
Тихо чекає, що при́йде весна.
Сірі кути не стидаються бігу,
Люди ж тікають, коли німота.
Стіни стають безумовно-чужими
І все ще надію шиповано ллють,
Аби зрозуміти, якими сліпими
Бувають події і вся їхня суть.
А сховане кане у морі жадання,
Падає в тиху, невинну журбу.
Сильнішим за правду є тільки зізнання
І вміння сказати одвічне,- Люблю.-
Зорі все также невинно співають...
Аби лиш почути їх стишену лють,
Поки вони ще ніяк не згорають
У думі про те,.. що навічно заснуть...
07.02.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005722
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: Сара Ґоллард