Росла у нас Медівка груша,
Вросла корінням в древній Рід.
Вона на вид була ще дужа,
Їй за віком сотню літ.
Вона під вікнами зростала,
Дарувала нам весняний квіт.
У вікна заглядала й нас стрічала,
Нащадків Роду з року в рік.
Відпочивали ми й гуляли,
Завжди під грушею в тіні.
Івана Купала поряд ми справляли,
Древнє свято пращурів.
Густе зелене листя мала,
Була ніби молода.
А сивина між віття проглядала,
Але родила завсігда.
Коли грушки дозрівали,
Не було від нас відбою.
Грушки спілі ми зривали
Та й за пазуху з собою.
Якось ранньою весною
В оселю рідну завітав.
Я радів й немав спокою,
Квіт на груші розквітав.
Востаннє груша розквітала,
Вона ж була вже у літах.
І за плоди вона ще дбала,
І сум, і радість на очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005711
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2024
автор: Сокол