Отут був дім. А нині просто – вирва.
Стікає кров ще тепла до землі.
Будь – Прометеєм, своє серце вирви,
хай світить людям у війни імлі,
нехай побачать всю немилість неба:
розбиті храми, знищене життя.
А чи була у бійні цій потреба?
Чи план такий Всевишнього Творця?
Яка любов до ближнього у вбивстві?
Мій розум марно хоче осягти.
Можливо хтось промовить: «Це блюзнірство».
Та, мов гриби на цвинтарі хрести.
07.02.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2024
автор: Микола Соболь