Куди подівся споришевий двір,
Що ніжно ноги омивав із ранку?
Роса холодна, ніби води з гір,
Що дарували свіжість до сніданку.
І чорні руки, від шовковиці в саду,
Калачики збирали повну жменю.
А схованки в високу лободу,
Сліди болючі залишали після хмелю.
То був асфальт, тепер у плитку одягли,
Двори зараз фігурні, кольорові.
Хоч дехто пам’ятає килими,
В які спориш заплівся так чудово.
4.02.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2024
автор: Степан Олександр