Органза сивиною туману стелилася містом,
Листопад невгамовно крутив покоцюрблене листя.
Промінцями між хмар, що під казку вечірню заснули,
Рука в руку йшла пара й душею до неба горнулась.
До долоньок гарячих тулився застуджений вітер,
Небо сіяло мжу прохолоди-крупиці крізь сито.
Їм невтямки було, що примари затемнених вулиць
У повітрянім танці на них випадково наткнулись.
Десь між зоряних квітів пливли їх думки і бажання
І до інших галактик летіло в цілунку кохання.
Як кульбаби ліхтариків, палко світилися очі,
Ніпочім їм були заблукалі нічні поторочі.
Навіть місяць всміхався, утерши сльозини зрадливі,
Хоч були вони трішки смішні, але дуже щасливі!
Фото із інтернету.
Дякую автору.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2024
автор: Олеся Лісова