Стара дорога, мов гадюка, в полі в’ється.
Зникає в порослях бузку і диких слив.
Трухлява абрикоса не здається,
Бо довгим віком Бог нагородив.
Пирій в коліно побратався з лопухами,
Уже й не видно глинища від хат.
А далі вишняки ростуть з хрестами,
Їх фарбували років сорок ще назад.
Як село звалося, ніхто вже не згадає,
Природа відбирає все своє.
Лише у травні, як бузок буяє
І вишня рясно- рясно зацвіте,
Здається душі ходять між дерева,
Хати шукають у яких жили.
На цвинтар вернуться, бо пошуки даремні…
Свої обіймуть нефарбовані хрести.
29.01.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2024
автор: Степан Олександр