Тривога серце полонила,
Тому що йде війна,
Одначе є у серці сила.
Вона у нім міцна.
Тривога й душу захопила,
Яка в мені одна,
Та скільки б сил вона не пила
Із неї, всю, до дна,
Вона її не вип’є. Сила
В душі бо також є.
Вона сама ж її збудила.
І сила ця дає
Тривозі відсіч, як солдати
Всім ворогам в бою.
Тривозі душу не зламати
Єдиную мою.
Також їй серце не скорити
Повік. Вони міцні.
Вони зуміють пережити
Війни важкії дні.
Війна мине і перемога
Настане наша, вмить
В душі та серці вся тривога,
Немов сірник, згорить
Вщент, повністю, цілком, до краю,
Немов і не було.
І світла радість, що без краю,
Мов лагідне тепло,
І серце, й душу, що я маю,
Ласкаво буде гріть.
І буду, точно я це знаю,
Життю лише радіть,
Допоки дихати я буду
І серце стукотить.
Тривогу ж я навік забуду
У цю прекрасну мить.
Євген Ковальчук, 25. 11. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: Євген Ковальчук