Жаліємо мертвих, живих не жалієм
І стільки приносимо болю живим,
Бо мертві жалітися зроду не вміли,
Живі ж відплатити ще можуть між тим.
Повстануть і скажуть колись, може, мертві:
"Чого отак пізно жаліли ви нас ?
Жалю ви не знали до самої смерті
І так кожен раз, і так повсякчас!
Та хоч один раз ви себе пожалійте,
Не мертвих, а душі свої і чужі,
Це дуже нелегко, та якось зумійте -
І жалість посійте, - Любов, може, зійде.
В Любові настане Життя, по Душі! "
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: Рунельо Вахейко