Сонце вже за гори
Спочивати сіло,
Мати вбита горем
Тихо говорила:
-Де ти зараз сину?
Чи живий не знаю,
Від тебе дитино
Вісточки немає.
Пішов захищати
Рідну Україну,
Де ти? -Каже мати,_
Дорога дитино?
Я в люди ходила
За тебе питала,
Ноги натрудила,
Нічого не взнала.
Не дай Бог загинув,
Може ти в полоні,
Пам'ятаєш, сину,
Мамині долоні?
Я ж тебе ростила,
Я ж тебе плекала,
Не для того,сину,
Щоб війна забрала.
Дасть Бог повернешся
Синочку до хати
Я тебе до серця
Буду притискати.-
Витирають сльози
Материнські руки,
Не дай Бог нікому
Ці страждання-муки.
***
Вона нікого не кляне,
Закони Божі поважає,
Та кара Божа не мине
Того хто матір ображає.
Коли знов сонечко зійде,
Одягне дорогу хустину
І знов молитися буде
За сина і за Україну.
Як помолилась піднялась,
Лице водичкою умила.
-хоча б то вісточка якась
Не так би серденько боліло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2024
автор: Малиновый Рай