Гортаю тіндер, кіндер нетямущий:
в амурних справах клепка часом клине.
Слід довго розколупувати мушлі,
щоб врешті віднайти свою перлину.
Бувають мушлі пафосні й пихаті.
Трапляються простенькі і доступні.
Та хто з них справді здатен покохати,
якщо доколупатися до суті?
Яскравий макіяж, коштовний одяг.
Що ж криється в нутрі? – Вразлива м'якоть?..
Довкола сотні крабів колобродять
й на мушлі зирять з хіттю маніяків.
В пихатих мушель погляд гордовитий:
мовляв "бувай, невдахо! не сьогодні."
Якщо ж під маски глибше подивитись,
то хто з цих мідій справді не самотній?
Перлинки звикли ціну набивати
(здається, часом, гідні їх – лиш боги),
щоб хтось сидів у тіндері на варті,
стурбований, твердий, членистоногий.
Коли ж ти краб, то як їх не хотіти?
Тож сам себе дурю, зайшовши в тіндер,
що Бог пошле перлівницю-кобіту
і в нас колись із нею будуть діти.
А поки я – малий, самотній кіндер...
© Сашко Обрій.
17.01.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004366
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2024
автор: Олександр Обрій