Не утікай, бо потім буде пізно

Не  утікай,  бо  потім  буде  пізно.
Чужа  земля  мов  пеленою  огорне.
Назавжди  з  друзями  і  рідними  нарізно.
Воно  блистить,  але  воно  чуже  …
Пам’ять  бува  тримає  ланцюгами,
Кричить,  звивається,  немов  крилатий  вуж,
У  сни  вривається  обрізками  –  думками,
Волошками  і  колючками  руж  …
Чужина  має  чим  так  міцно  обійняти,
Хоч  не  обійми  це,  а  надміцний  мішок,
В  котрий  швиденько  хоче  поскидати
Вправних  дорослих,  талановитих  діточок  …
Куди  ж  поперли  золоті  мільйони,
Не  озираючись,  не  добираючи  слова,
Уже  й  не  мрії,  а  якісь  прокльони,
Уже  й  та  рідна  –  мов  якась  чужа  …
Ще  на  словах  «хоч  завтра  та  й  додому»,
А  погляд  вже  потуплено  униз,
Ще  на  словах  «наче  поставив  кому»,
А  у  житті  -  "ну  десь  там  після  криз  …  "
Перелік  криз  ніхто  вже  не  зупинить,
Як  треба,  то  придумають  нову,
Туди  на  Захід  щось  так  міцно  хилить,
Життя  прямої  намальовано  криву  …
………….
Оце  ж  тепер,  коли  останні  миті,
Навіщо  клясти  щось,  навіщо  цей  обман,
Навіщо  антураж  –  волошки  в  житі,
Уявні  черги  наднових  прочан?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004292
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2024
автор: Дружня рука