*****
Сиджу, занурений в думки
Я про життя-буття,
Яке тече, немов струмки,
В незнане майбуття.
У нім трапляються усе,
Що тільки може буть.
Нерідко нам воно несе,
Що прагнемо ми збуть.
Однак із тим дає воно
Також у певний час
Те, з чим бажає жить давно
На світі кожен з нас.
Лиш треба взяти нам його
Й старанно все робить,
Щоб протягом життя всього
Із ним щасливо жить.
Адже недоленька гірка
Так просто не піде́,
Як не підійметься рука
Того, хто лиш те жде.
Коли вона до нас прийшла,
Зусиль слід докладать
Для того, щоб вона пішла,
А не того лиш ждать.
Чекати можна й все життя
Та байдики лиш бить.
Щоб мати світле майбуття,
Ми маємо робить.
Лише робота принесе,
Що прагне кожен з нас,
Із нею лиш здійсниться все
У визначений час.
Було так, є і буде вік,
Впродовж життя всього
Людей, бо не змінить повік
Нікому вже цього.
Євген Ковальчук, 27. 10. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2024
автор: Євген Ковальчук