Чешу спонтання
над всім зляком —
й спожаданням!
В обвалоспоживаннях!
Поет співдиханням, співквітуванням —
співом!
Збиваючи завали, бо незрушні,
і піснетворенням, піснеутвердженням
новим засівом!
з Словом тягається —
і Слово змушує!
і відкрива Бог
душу, душі затіненого
пожаданням світу
23.01.2024,
післясвято святого Максима, борця з єрессю,
сповідника (в душі моїй),
день народження патріарха УПЦ КП Філарета,
Київ —
третій вибір Богородиці
Чому я веселий?
Ліпше говорити про речі веселі. І тому не ганьбіть в Небі Моцарта! і не ганьбіть
за життя радісного мене, веселого і радісного.
Це я в Богові, звідси — веселість!
І в Матері Божій благодаттю є весь Бог, я серцем в Ній, оце радість ! — радість подвійна... Радість в правді.
До чого мені прирівняти правду? Правда в мені порівнюється з моєю незіпсованою юністю!
Знаєте: за неї і потерпиш через край, зате з правдою (юною силою) весело!
А в майбутньому — особливо...
Ото Богородиця така молода.
Люблю і не ховаюсь.
Це я в Царстві Небесному!! Слуги диявола вкупі з народом і слугами народними — кривляться і морщаться!..
А дівоче серце — як весняне сонце:
хоча і захмарне — а все ж воно гріє...
( Народна пісня)
Мене не пізнав народ, зате підтримає мене, бо йому веселі потрібні!
Моє молоде серце — в Її серці: «Небесне Царство шукайте, все інше вам додасться».
А говорити про речі веселі — корисно, потрібно і вигідно. Радісно! — бо вони з Небес.
...і його замінить не могли
всі скучнії пісні землі...
Нас, хто може говорити з Небес, — мало таких, і речей — теж.
А є ще радісні, це — в єднанні Небесного з пропорційним земним! І не тягніть стільки земності, гей, «сумні проживальці землі»— «веселим і мудрим» як в Небі...
«З чим мені порівняти Царство Небесне?» — мовив Спаситель. Тоді Він натякає.
В Євангелії вся істинна правда.
Там весело, таємничо: то Небо. Царство Небесне всередині нас.
Внутрішня любов потрібна, солод і притік Царства? — чи зовнішнє: людська слава?
Внутрішнє більш потрібне — і тут, і там: любити людину як слід...
Що є слава людська, коли палає кохання! Нікого б не бачити, нікого, крім одних очей!
І що зовнішні прославляння — як вже Любов Божа є!! Любити людину — цього Бог і кожна людина, щоб її любили, хочуть...
Прославляння інтелігентські потрібні? Опадання це.
Як хтось бажає охолоджуючого падання — слава не від Бога знайшлась, не згідно Євангелію... Це проти Євангелія.
Знайдіть: де тут Царство Небесне?
Де Цариця, котрої «вся краса ізвнутрь»? А віра? святі?
«Яку віру ви можете мати — як ви шукаєте слави один від одного, а не шукаєте слави, яка від Бога?» (Євангеліє)
Слава і веселість — з Неба, від Бога.
Та й поет, — як вже «милістю Божою поет...» — від Бога.
А на землі — найчастіше від турботливих помислів — вполонення розуму, відоме духовним.
Яка веселість в полоні? полонений полоненому чіпляє славу, а всі веселі?.. і біси? Як не внутрішня радість, то олжа.
Не закриєшся від світу — не закриє Бог т.з. «підсвідомості». «Хто переміг світ, тому не можливо бути невеселим» (св. Серафим Саровський). Переміг — себе, пристрасті.
Веселі ж речі — з Неба.
Як Мати Божа — повнота Тройці і вся повнота творіння.
«Радістю хочу всю твар наповнити». Краса!!!
«Радістю хочу всю твар наповнити» (Бог!) Ще моя наглість божественна, і — чи ще так хоче хто?..
2
Як хочеш, щоб всі горіли — сам гори-палай!
Як хочеш, щоб всі веселими ставали — яви це! творчий океан, переважаючий всіма параметрами все відоме: з Бога він тільки невідомим і являється, зовсім тут не бувалим — до моменту…
Смійся весело, виявляється, що світ цього не знає, і не знав, а нечепури — не знатимуть…
бо смоктатимуть непристойно й довго-довго біля основи піраміди.
В той час, як мудрим і аристократам потрібно насправді — з Крові, Тіла і духу поближче до вершини піраміди — до Христа!..
Гарно сміється — хто останнім…
Смійтеся весело! — виявляється, світ далі наївно мовить самоповторами, зате я новий.
Приводжу сюди — що ледь-ледь являлось, первісно-відмінне.
«Ого! — скажуть. — Як так? — що всі говорять, говорять — Шевчук мовчить, тоді як з глибин-висот скаже, здається, що говоруни трохи того…»
Чому трохи? Так і є!
Як вміти думати, Бога питати.
Хочеш, щоб всі духом раділи? не тикались академсхемами і любили один одного (небувале!)? — то люби Джерело-Бога!
Бо просто з себе не витиснеш любові на всю колобратію — і не ввіллєш їм любові!..
Пиши Бога, як хочеш слави від Нього. З практики мовлю.
«Та ні! — скажуть. — Яка там любов до Джерела й до ближніх?! Геть всі без винятку письменники і художники робили «вєрняк»: «врєзать — і прославіться!».
І хоч світ закінчуйся! Яке там євангельське діло?!»
Дурники, всі ваші попередники — «дуракі»: «рєзалісь» так, що мертвою стала російська мова сьогодні, російська проза — останньою на очах зникла.
Розплата за безєвангельськість і болотяну трусоватость.
Росія — багатьма способами намагалась переманити мене до себе — на територію Медузи... і зокрема — церковно…
Некрополь! Вони анемічні в поезії, відійшли, мерці, від Церкви й Бога, як зайці переховуються від «безблагодатного» Ігоря, поета.
Ану, вийдіть всі на Ігоря! (і зразу «сміливці», рос- і укр-, провалились!..)
У вас же десь розум ніби великий є? Заради Христа — вияснимо. Прославим Христа!
«Велика Росія!..» — але: «Ні!!» — ногами впираються! (Бояться Шевчука?). Богатирі, вийдіть! Ну, то вийдіть!!.. Якщо можете.
Дожовуючи вигадки, що ніби-то не можна Христа почути тут…
Сядете, патріархи, в найнижче пекло за службовий злочин: за організовану в підлеглих брехню на Духа Святого.
Тільки байдужі до всіх російські попи могли досковзатись з шовіністами світськими до провалля, твердячи щодо «безблагодатності»…
Весело ж! Як це ви підняли руку на поезію, плідність Христа? — Де, покажіть, російські океани Христової поезії — як то в мене??
Замурзанці, ради Ісуса і Божої Матері все можу в Ісусі Христі я.
Хіба не через мене зроблено словом те, що ви читаєте в ап. Павла??
Чи не я попереджував в поезії — «Все можу в Христі Ісусі!»?
І скажу зараз те, чого ніхто не знає.
Бо жоден письменник нині не промовить, крім мене, оце, бо в жодному нема оцього.
«Якого оцього?»
З поміччю Божою, мабуть, вдасться вирвати оці корінчики…
«Які корінчики?»
Не знаєте? Краще б ви з Христом перебували десятками літ, в Церкві, як я, — не виходячи з церкви.
Створювали собі ім’я? Штовхали воза слави людської — попереду себе? інакше, не по-євангельськи, славу приймали?? — то я бачу, що підсвідомість за вами плаче.
Не знаєте? Потанцюють — за борги минулого — у вас на спині…
Хворіння душі поета і художника! — то від слави людської; за все розплачуватись доведеться.
«За все треба платити» — істинно, скрізь і завжди...
не заперечить з вас жоден.
Наймудріші вже здогадались: забери корінчики сеї біди, Боже…
Христос надалі — хоче дає, чи не дає відомості, хоче забирає — але як Він подав безстрастя — то тебе не хитає, ніщо. Здоровому — весело!..
Більше цього: годен для справ надалі в руках Бога Живого. А всі інші страшаться потрапити до рук Бога Живого!..
А хто згодивсь на присвоєння звання «класика літератури» — отуди пропадеш…
Нерозумні галати! Були б з Христом-Спасителем, мов до Нього приварились-приліпились… зрушив би Він у вас якісь невеликі молекули — найшло б щастя більше всього земного!..
Любов — основне.
Там Христос, Пресвята Богоматір Марія, усесяючі святі… палаци (!!) — за них індійські царі апостолу Фомі віддавали усі багатства земні, хрестились… Мені відомі.
А зараз?
Інфантилізм.
Бо на глибині — майже цілковита зневіра… Індії, і Китаю, і екуменізму, керівної вертикалі, і Москви нещасної, священноначалія, земних письменників, — і в цілому всіх бажаючих земного…
Скільки гордих і заумних я відігнав, згідно з християнською практикою — аби мене не читали! Горді, нездалі, отже, сильні висловлювання — для них. Ясно?
Так весело, так!
Чого тепер дивуватись, непокликаним?? А кому потрібні нерозумні?..
Як дав Бог — веселітесь!
Мільйон таємниць Бог відкриває послушникові чи досвідченому.
Честолюбство — тільки для молодих своєчасний двигун! (!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!)
Якщо зелений стручок не пометляється в пошуках, навіть в крайнощах, то польоту високого не буде.
Зрілому — вже честолюбство заважає: він не бачить стежечку від Бога, а збоку люди бачать, який він в земній жадібності — жалюгідно смішний…
Радість без Господа — метушня,
Успіх без Бога — злочинний…
(І.Ш)
Все не благословенне — злочин, смуток, пристрасність.
Смуток земний — від невилікуваності.
Вилікуваному — і Бог, і люди, й світ веселі!..
31.01.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович