Ворожі снаряди вбивають життя,
Тобою задумане й створене, Боже.
Жорстокі знущання, нема каяття,
Земля українська з голгофою схожа.
Ти вірив в добро і сусідство, як ми?
Ти бачив, як заздрість вповзає змією?
Поріддя гадюче із недолюдьми
Про укро-нацистів несе ахінею.
Ти смерті дозволив почати жнива.
Все поле в снопах, бо збирає затято.
«Терпіння твойого тонка тятива?» –
Ти ж чуєш, як плаче згорьована мати.
Ти бачив ці очі дитячі за мить,
Як ангелом білим злетіти до тебе?
Я знаю, все бачив, нестерпно болить,
Бо падають сльози дощами із неба.
Чому ж тоді, Боже, не спиниш біду?
Чи мало в історії нас плюндрували?
Та нація вільна спиняла орду,
Отож і тепер вірні воїни встали.
То ж дай їм підтримку і силу встоять,
Звільнити Вітчизну і зло покарати!
Щоденно молитви у небо летять,
Бо кожному з нас Україна – це мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2024
автор: Олеся Лісова