Поема
«Або земля ущерть — або політ
ущерть!
відірвіть од серця
смерть!»
(З поеми І.Ш.)
1
Не розуміють — як це — любити
Христа?
діткам —
любові хотіти??
як нам —
на крилах
летіти??
а ви підіть
запитайте діток
і ви до зір підлетіте
де сердечнії свідки:
й промовлять:
діток питайте
і ви — спробуйте і політайте
людина з хребтом
і звільняйтесь
надія хай в вас
вироста —
й зі страху не здригнеться серце!
і не
вирвуть в вас в серці — Око Христа!
й вашу руку — з руки Христа...
Ранок співає
росою дух став...
Зворушеність
зрушення —
здвиг і настав!
2
Хто що питає?
я ж бо подав
«Сферу геніїв» —
де любов людська,
і як в Божу зростає...
страх накривають —
і в небі літають
зі страху і небо
стає рябе
або ти його
або він тебе
але ти очищуєш небо —
світове небо —
і вслід тобі зіроньки сяють!!
росою дух став
проте скільки тут розіб’ється
як не любов Божа
і Око в мені
Христа!
Висота.
В серці
є! — висота.
3
може любов наша
й мала літати
й має
мала розтати
віхола
віхола
віхола
землю вкривати
довго сніжинки у небі —
літають!
страх, що в землі, —
покривають
вийде вже сонце —
дивуватись
віднині
нашим словам
що чекають —
в твердині!
білії крила
білі
біло накрила
біла наснажная сага
крила білі
й все — білість
сад —
білість саду
глісада —
й гілки білі й
милі
біла наснага
крила й крила — й
всі білі
страх, що в землі,
покривають
і любов —
в небі довго літає...
4
Ім’я Твоє
солодке!
у серці
слово
Твоє — в безпеці
хай я кіпчиком
обіпрусь об
стасидію
ті що не люблять Тебе —
злидні...
любиш мене
аж за смерть й за секреції!
й слово вже є —
в безпеці
слово —
не знаєм
хто і читає:
слава лиш Божа
є в серці
Боже, наляжеш й на все (!) це
Боже це все...
Ім’я Святе в безпеці
хай попрацює
часу молот!
мене ж і проймає
солод
солод
аж в залоз
секреції
яке солодке
тоді
усе це
у с е це! —
і ім’я моє
в безпеці!
17.02.2018
6
Благодать, відвідавши людину, подає все те, що потрібно їй. Благодать, буває, відходить: вона хоче, аби пішла до церкви ця людина!
Все життя людини має стати життям в Христі, благодаттю — запалавши в церкві!
Душа людська знає, що не один я зараз говорю, більш — благодать. Мені ніби це не зовсім потрібно. Потрібно, щоб Христос у вас вкорінювався й розвивав вас. Щоб у вас була благодать, щоб ви ставали більш творчими, удачливими і щасливими.
Бо я до цих пір послушливо перебуваю у соціумі в невідомості, таке моє вибрання. Це так мене Бог схотів сховати, інакше я не писав би багато.
І це все заради вас.
Заради вас на тих місцях конкретних, куди Він покличе... Він нікого не насилував і не буде насилувати.
Добровільно все і з любові.
Але ж потрібно загорітися в серці!
Слово «запалитися» зустрічається часто, де появляється новизна і художність.
Якщо благодать не зрушить у вас щось з місця, нічого не зміниться.
Й не проясниться.
Без запалення нічого не буває.
І взаєморозуміння потрібне, це ж — взаємобуття!
Ми є в світі мислеформ,
слід добре всіх розуміти,
розумітися на необхідному,
бо прийдеться перероблювати,
не встигати або
нести витрати зайві!
Не творитимеш як слід — Бог і люди відішлють на периферії займатись нижчим чимось. Не найвищим — про що наша мова, до чого й Бог тебе кликав.
Чи ще й зараз тебе прикликає…
Треба йти в нове, незважаючи, що світ в стані ось такому;
бо насправді всі потребують оновлення. Це правда.
І Бог якраз через тебе хоче робити це.
Він робить через конкретних людей завжди. Не через недозрілих,
а через кількох людей робить завжди, в усіх століттях.
Приносить нове.
За Христа не слід механічно агітувати, бо нове — живе, воно дихає, запалює, люди загоряються, і тоді це само собою є, що Вогонь Христовий поширюється.
Благодать приходить і відходить, приходить і відходить.
Був такий період в мене також. Духовний отець говорив мені: «Потрібно за собою спостерігати, що саме благодать підтримує, що — ні. Треба вже відпускати щось земне,
чого благодать не хоче. Очищуватись, одухотворювати себе». Треба, щоб духовне долало природне.
Так було в усі часи з усіма християнами, так є до цих пір, той самий процес.
Людина народжується сирою-земною — а треба стати Божественною, із благодаттю.
З постійною благодаттю!!
Благодать, коли вона є постійно, має пронизувати не тільки душу, але і тканини тіла, в останню чергу — кістки. Це відомо.
Така людина дуже береже благодать! Тому не бере участі в жодній грі.
Те, що мучить людину, всякі помисли, всякі турботи, пристрасті —
загнуздуються і зменшуються.
Благодать же — єдиний вчитель.
Навчає — чого люди не знають, не навчать.
Псалмоспівець Давид сказав про себе: я став мудрішим за вчителів,
бо мене вчив Бог, а не люди.
Благодать навчає не тому, що на землі тільки. Так, вона підготовлює все в людині, аби людина не зійшла з розуму.
Благодать піднімає до найвищих знань — як вона відає. Вищий світ (надмисленний) — він же не в формах. Цільний духовний світ — і ієрархія згідно якості.
Те все діє, інакше без благодаті я не зміг би написати 27
щоразу неповторних поетичних книг
(42 книги поезії — на тепер, 2020 рік. — І.Ш.).
Можу зараз пояснити з допомогою цифр.
2 чи 3 поезії з душі, уявою працюючи, ще може людина народити — нібито в темі Христа і Церкви Христової. Але це й все.
Але якщо в неї нема Христа у внутрішнім серці в постійній благодаті, хоч би що не робила із своєю душею (недуховною!), вона нічого не в силі сама написати!
Люди без благодаті називаються нерозумними серцем. Відчуваєте жах?..
Так і статистика показує.
У всіх поетичних піснях, що про Різдво, Великдень, Богородицю і святого Миколая, і ін. — народні слова і народні наспіви, з серця народу. Чисті. Правдиві!
Професійні поети та композитори — бідні, на 180 градусів до Христа не повернулись. Дві-три речі слабкі,
чуттєві сублімації,
Церква не прийняла,
допустила кілька речей,
і ніхто про них не знає,
й головне, ніхто
в світі й не хоче таких знати!!
Й.С. Бах — то виняток.
Слабкість в тім, в чому людина некомпетентна.
Переконливий приклад: поет Богдан-Ігор Антонич написав одну поезію про авіаційний політ, — але краще б він не писав.
Бо хто зсередини знає політ і що то є бути пілотом, то є таке особливе вибрання,
а якщо людина не в цім, ліпше б вона про це не писала. Бо буде неправда.
А в своєму покликанні Антонич — справжній поет, по-своєму великий.
Така ж справа щодо Церкви і Христа. Страшніша.
«Дорого — та мило! Дешево — та гнило».
Після навчань щодо вилізання з болота — Христос подарував мені
постійну благодать!
(див.: "З природної его-фортеці — до Джерела Христа: поворот на 180 градусів",
КП, Ш.І.С., розділ Проза)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2024
автор: Шевчук Ігор Степанович