У серпневім тихім надвечір’ї
Дзюркотом струмочок виграє.
Човником з народного повір’я
Ластівка туди-сюди снує.
Потихеньку сонечко сідає
За зелену лісову стіну.
Очерет шумить, немов зітхає,
Що не змінить осінь на весну.
Небо синє, аж сльозяться очі,
Чистовод весь ряскою заплив.
Світ передчуває близькість ночі
І зорю провісну запалив.
Сутеніє. Затихає птаство.
Тільки чути характерний свист:
То качки летять в болотне царство
Із полів, де дниною паслись.
З хлюпотінням на воді сідають.
Зачекались гнізда хазяїв:
Там з веселим кряканням стрічає
Молодь, що іще не на крилі.
Так рушницю і не зняв ні разу
Зі свого мисливського плеча.
Темно, тож трофея вже не вразить,
І дарма набої витрачать.
За столом мисливське товариство
Ген під лісом вже мене чека.
Ось дійду – і розіллється пісня
Під гітару, ніжна і дзвінка.
Справжнє то мистецтво – полювання!
І трофеї тут – не головне,
А важливі радість спілкування
Й дружба, що із часом не мине.
Жовтень 2023 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2024
автор: Олександр БУЙ