Казкова зима....
Летять сніжинки - дарунок свіжості,
Але ж не знають, що на них чекає,
Не дочекались від сонця милості,
В обідню пору проміння лягає,
Кожна раптово, сльози проливає.
І врешті - решт.....
Теплом сповита, не лишиться й сліду,
А чи й згадає про неї хтось й колись?
Якусь все ж радість, несе вона світу,
Її жадані бажання вмить збулись.
Осяйні мрії....
Злети й досягнення, щастя і втіха,
Нехай коротке, але ж воно було,
Часом у смутку, траплялось й до сміху,
Та по життєвій дорозі відцвіло.
Одна знайдеться....
Що впала нині, сріблить на вершині,
Я краща всіх!Та згодом стане снігом,
Краса померкне сльозини полинні,
Стечуть водою боляче із гнівом.
Добра ж немає....
То від пихатості - таїла в душі,
Може знайдеться, хто підкаже щиро,
Сховала б краще між зимові кущі,
Була б простіша, як усі, щоб мирно,
Й не мала звички принизити в житті.
На жаль буває....
Тож у людей, теж так, за любим фахом,
Ми, як сніжини, чи цвіт у суцвітті,
Невдовзі раптом, відчуєм, що прахом,
Настав час стати, розвіють по світу,
Через віки… нас ніхто й не згадає.
11.01.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2024
автор: Ніна Незламна