* * *

Намалюй  на  вікні  дивні  квіти,  неначе  в  дитинстві.
Зі  смаків  залиши  на  губах  лише  бабці  узвар.
Посрібли  до  схід  сонця  морозом  в  саду  моїм  вишні.
Іще  хочеться  дива  і,  звісно,  краплиночку  чар.
Скам’яніє  душа,  збайдужіє,  нап’ється  трутини.
У  житті  так  було  споконвіку,  так  буде  і  є.
Чи  багато  лишає  нащадкам  у  спадок  людина?
Тільки  дрібку  думок  та  ще  іноді  ймення  своє.
Вся  бундючність  і  лоск  потьмяніють,  усіються  прахом.
Ще  ніхто  в  потойбіччя  й  копійки  не  зміг  пронести.
Але  ти  обираєш  дорогу  широку  на  плаху,  
і  схиляєш  в  покорі  коліна  за  крок  до  мети.
11.01.24р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002773
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2024
автор: Микола Соболь