У літню ніч на возі пахли трави,
Вуж повечеряв теплим молоком.
І сни плелися в духмяній отаві.
Собака гавкнув : втрапив у полон.
Вона пливла з відром до перелазу,
Струнка і вільна, з місячним чолом.
Пес онімів, а я – за ним відразу.
Бач, мавка вже з повнісіньким відром.
Здоїла Квітку вправно, вміло, легко,
Та незнайомку радо прийняла.
Була – і зникла вмить за перелазом:
Грайлива чорна кішка чимала!
Гукнуть б на тітку, та й не ворухнулась:
Вуста зімкнуті, наче нежива.
Коли отямились – зітхнули й озирнулись:
Кого ж то вгледіли, чи може сон, дива?
Красуня-відьма всім наслала чари –
Вкраїнська відьма з золотим відром.
Ми свідки, ніч, корова і Стожари,
А може вуж, що красив їй чоло…
З тих пір на небелиці маю віру!
Казки, легенди – правди майбуття!
Як пам’ять вічна, щира та відверта,
Життя минуле – то й моє життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002696
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2024
автор: fialka@