МАКСИМ КРИВЦОВ
(псевдо «Далі»; 22.01.1990, Рівне – 07.01.2024, Харківська обл.; український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець, військовослужбовець, молодший сержант ЗСУ, учасник російсько-української війни)
Нема Максима.
Смерть його з’їла
Випущена нашим
Східним сусідом,
Якому замало –
Міста стинати,
Поля палити,
З рідної хати
Людей виганяти.
Йому потрібні
Журні звуки ліри,
Наше безсоння
І наша зневіра.
З клумби всесвітньої
Сили і слави
Цвіт виривати
Вкраїни-держави.
Нема Максима…
А міг би гуляти
Під час відпустки
Зі своїм котом
В Рівному, Києві,
Пиво втягати,
В рідному домі,
Дивитись кіно
Чи просто спати,
Сон ясний лапати,
Із квітневим сонцем
По ліску гуляти,
Квіти розглядати –
Крокуси, фіалки,
Що у свої шати
Увібрали барву
Неба у безхмар’я
Міг би дочекатись
Дня, коли піде
Ворог з краю сонця,
Соняха й калини,
І втягати запах
Мирних днів, дитини.
Міг кота б любити
І кохати жінку,
Сирник свій коронний
У печі спекти.
До сніданку мамі
Рідній піднести.
Фотографувати
Міг би школярів,
Що з голів прогнали
Сигнали тривог кроки,
Бомбосховища, підвали
Та он-лайн-уроки.
І місто Кия
Світлити б він міг,
Не скручуючи спокій
Свій у ріг.
Не боячись прильоту ракет,
Зустрічі з ними тет-а-тет
Й усім, що гуде
І б’є під дих.
Міг би написати
Багато книг
Про те, що війна –
Це цариця безсонь,
На фронті щодня
Випускає вогонь.
Кладе він бійців,
Наче трави коса.
Ну ось і Максим –
В небеса!
Багато про що
Написати б він міг,
Якби від ворожого тиску не ліг
В своїх тридцять три –
В вік Ісуса Христа…
Кров в землю – густа…
У пам’яті ж нашій Максим завжди буде.
Народ український його не забуде.
Хоч мало прожив, та багато зробив:
Як праведник жив, Україні служив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)