Маминим голосом кликав мій дім,
Зовом дитинства:
- Куди ж ти пропала?
Бачиш ставок і березу над ним?
Глянь - яка виросла,
Як забуяла.
Ген від порога стежина твоя
Вибігла з гірки на гірку і зникла...
Мовби цією стежиною я
Знову додому вернулася звикло.
Ось я коня за вуздечку беру,
До водопою веду вороного.
Сонце, згубивши спекоту-жару,
В хвилі сіда
На сяйливу дорогу.
Миле, русяве світило ланів -
Щоки в веснянках
І врунисті вії...
Що є миліше, ніж лан,
Як на нім
Жито колоситься і половіє?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001953
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2023
автор: Рясна Морва