Я із того роду ,покоління...
Хто шанує батьків , каже : їм на "ви".
Мій рід , це калинове цвітіння,
Як працює ,не здіймає голови.
Вчили батьки старших поважати
І цілувати свого батька в руку.
Слухати свою матір, змовчати...
Не входити у чужий дім ,без стуку.
А мій рід трудиться немов бджоли
Носить на золотих крильцях солод мід.
Зростають у гніздечку соколи...
Оре, і сіє зерно козацький рід.
Тут біля хати немов у казці
Розквітає цвіт яблунь у розмаю.
Родять груші, вишні в божій ласці
Злітають журавлі до зелен гаю.
В моєму краю родюча земля
Смерекові ліси,поля, діброви.
Бистрі ріки, біля ставу верба,-
Тут дзвенить ніжна солов'їна мова.
Як вдягає весна вишиванку
І злітають до її віть солов'ї.
Сонце будить від сну на світанку
Оспівати красу рідної землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2023
автор: Чайківчанка