Під час війни

Оце  ж  треба…
Це  настільки,    можна  себе  любити?
Щоби  фото,  де  треба    і  ні  пхати,
Сам  спромігся,  свою  працю  цінити,
А  на  інших,  чомусь  просто  начхати.

       Так,  ми  всі  різні….
Де  ж    повага?Ти  занадто  пихатий?!
Не  важливо,  поет  жінка,  чоловік,
За  кордоном,    вже  спустошена  хата,
Що  війна,  не  журиться,  байдужий,  втік.

           Але  ж  спроможний….
 Вірш  писати,  час  маєш  й    натхнення,
Про  що  пишеш,  ти  критикуєш  владу?
Тобі  втішна  ця  гіркість  сьогодення?
Тож  не  тут,  через  що  пішов  на  зраду?

     Чи  маєш  ваду….
 Не  любив,  можливо  свою  країну?
Гай  під  сонцем,  де  ненька  плекала,
Як  зміг  кинуть,  у  важку  годину?
Пригадай,  колискову  співала.

   Чи  задумався….
Але  зрадив,  не  один  родину,
Від  війни  тікав,  аж  підошов  блиск,
І  при  втечі,  забув  про  дитину,  
Та  дружину,  що  лишилась  на  риск,
Бо  єдину  любить  Україну!

                   Важко  сприйняти….
Таких  є,  шкода  багато  щодня  ,
 Й  досі  мріють  покинуть  країну,
 Себе  корчити  чистим  цуценям,
Щоби  робкість  сховать  попідтинню.

             Не  вгомониться…
Своє  фото,    виставля  повсюди,
Є  нагода,  в  журнали  на  конкурс,
Знов  подасть,  не  боячись  осуди,
Хоч  й  живеться  не  завжди  без  дайперс.

           У  роздумах…
Чи  повернеться,  все  ж  на  Батьківщину?
 Риторичне  питання,  мабуть  ні,
Жаль  ніколи,  не  визнав  провину,
Бо  давно,    вклякла  совість  у  лайні.

           Так  буває….
Але    з  часом,  та    гордість  минеться,
Як  не  м’яко,  стелять  без  соломи,
Здатний  впасти,  аж  серце  стріпнеться,
На  чужИні,    не  позбутися  втоми,
Де  родився,  там  краще  живеться.

               І  хоча  ти….
                       Маєш  гроші,  хитрість  -відчув  здібність,
Волонтерити  б  нехай  спромігся,
Жаль  не  в  змозі    спинить  емоційність,
Тут  лукавість  вершить  –  ждіть,  розбігся!
Вмить  й  на  доленьку  вже  пожалівся,
Себе  вигородить,  то  ж  потрібно.

     Болить  душа….
Це  війна,  дехто  змушений  втекти,
Щоб  на  мить,  та  продовжити  життя,
Й  Україну  навіки  зберегти,
Згодом  вернуться,  бачить  майбуття.

Любов  до  землі…
Оцінити,  всі  знання  пращурів,
Й  дух  козацький,  тіла  відчувають,
Відбудують  заради  правнуків,
Життя  кращим  стане,  точно  знають!

                                                                           26.12.2023р  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2023
автор: Ніна Незламна