Лягла на спочинок матуся
І спати їй аж до весни,
Натруджені ніженьки й руці,
Та вісті – недобрі з війни…
Вдягнулася в чисте убрання,
Вишиване милим перстом.
На ньому – любов і старання,
Освячені сльози хрестом.
І снились їй сонячні далі
В Різдвяну замріяну ніч,
І запах дзвіночків конвалій,
Незмінний десятки сторіч.
Так гріла холодна перина
З мільйонів сніжинок-сестер,
Як влігся туман на долинах,
Немов легкокрилий етер.
Свята, хоч молися до неї,
І вічі святі, і вуста.
І зветься матуся Землею,
Від Бога – її красота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001619
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2023
автор: Шостацька Людмила