Сніги розім’якли в грудневій відлизі.
Зима вже не знає, що хоче сама.
Так спрагло бажалось позбутися кризи,
Допоки у розум не впилась пітьма.
Життя по спіралі – то спади, то злети.
Чим глибше у себе, тим гле́йкіше дно.
І вже не пізнати – із чого ти, де ти.
Були ми юрбою – усі заодно.
У пазурах сну – розчахнулась в обіймах.
Пігулки на вибір тут – правда й брехня.
Одну проковтнеш – і по-справжньому вільна,
А в іншій реальності – навіть нема.
Морзянкою ніч барабанить у вікна,
Дощами стікає по чорному склу.
Тривога сиреною гаркнула звично,
А потім завила вітрами «умру...»
Завівся двигун холостим оборотом.
Не рушити з місця під регіт кругом.
Навпомацки ніч перепитую «хто там?..»
Луною – лиш вибухи, мов батогом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2023
автор: Оксана Дністран