Заколи́шу тебе, замилу́ю,
Як легкий вітерець зело́.
Задивлюсь, як сніжинка цілує
Враз твоє дороге чоло…
Краплі срібла тремтять на віях,
У бездонних очах – пітьма…
Білим вельоном* сніговію
Нас ховає від всіх зима.
На вустах моїх – слід кармі́ну,
На твоїх – насолод печать.
Ну, цілуй мене в цю хвилину!..
Бачиш, губи уже тремтять…
Поєднання солодке коло
У захмарні веде світи!..
Розпливається все довкола…
В цілім світі – лиш Я і Ти.
*Вельон – вуаль, серпанок; легке, довге покривало
з тюлю, шовку або мережива.
10.12.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2023
автор: Ірина Лівобережна