Сине, сине мій!
Війна триває вже тисячу років і нема їй кінця
Світи згортаються немов у полум'ї листя
А в тім хоча руйнуються сім'ї та дитина не впізнає отця
Все йде як належить, повір - це напевне й навмисно!
Доля людська: мати трохи більше ніж світловий меч,
Кохати принцес, з залізяками товаришувати, мандрувати у всесвіті,
Але раптом прокинешся у повсякденні запеклих ворожнеч
І не згадаєш навіщо та ким ми були тут покинуті.
Сине, сине мій! Благаю тебе, пам'ятай:
Коли фатум торкнеться обличчя твого схолоднілими чорними лапами
Не ховайся й не жени від серця свого крукових зграй
Бо даремно це. Вируш стежинами клятими
Залишай вчителів, і коханок, і друзів, і будь-кого ще
Хто заважатиме бачити шлях до майбутнього
Силу відчуй у собі й намагайся завше
Відрізняти примарне від сутнього…
