Дарма буде жадати рук без голих м'язів,
Коли з серпом на Долю ти ідеш.
Про зраду Вірій, Сердця й чорних Метастазів,
Ти про це все в душі своїй знайдеш.
В душі чорнючій мов смолой залите небо,
Пандори скринька зниклих всіх серпів,
Якими Доля змазала ефект плацебо
І завіряла, що все Щастя згнило уві сні.
Але вона не ждала діла Правди,
Яка вступає в цю інтимну гру.
Ввірвавшись в голову, вона давала ради
Твоєму плачу в злісну мить сумну.
Тому візьми із її рук заржавівший вже серп,
І подивись у очі своїй Долі.
Ти бачиш весь цей зрадницький вертеп
Із неї, Вірій й інших всіх негодних.
Почни із Долі, кінчиш Метастазом.
Від більшого до меншого із зол,
А потім вбий ту грязну Правду разом,
Щоб був ти Помсти гнівесний посол.
