У кленолисті топиться печаль.
Шкода мені ось цього світу,
Як опадаючого цвіту,
Назустріч сонячному літу,
Змарнілого від пагубних вітрів,
В обіймах загадкових міражів.
Минає все: і добре теж, на жаль,
Плететься спогадів сумних вуаль.
Я не чекаю більше на плоди -
Що буде далі? - невідомо,
В поезії знімаю втому.
Суттєва істина у тому -
У інших вимірах душі привал,
До себе кличе сонячний причал,
Сухим не вдасться вийти із води...
В собі шукаю вічності сліди. 30.05.23
P.S. Світлина автора.
***
Летять дощі-метеорити.
Сумні вірші мені несуть.
Ти перестав мене любити -
І скрапує із неба ртуть.
Стан душі так майстерно відображається у віршах! Це справжня поезія, Ланочко!
