хто без жодної краплі рому
мине поле лісу
де розвітрені дерева
чіпким гіллям беруть
один одного на абордаж
хто насмілиться не озиратися
на спиногризний вітер пронизливіший
за погляди з перекошених фоторамок
на стінах покинутих осель
хто пронесе свої вуста крізь мовчання
мов олімпійський вогонь
хто вийде з листопадового лісу
як виходять з воріт пойнятого пожежею собору
несучи за пазухою обвуглене
проте порятоване серце
хто як не ми
у дружнє рукостискання
простягаються назустріч
жовті долоні листя
хто як не ми
на вітрі
одинока краплина тремтить
ніби вигнанка із повени
хто як не ми
забобонний дятел
стукає по дереву
тричі
28.09.21
