Вона вже в Інстì називалася Іскра
Замісто буденно-банального Іра,
Бо науявляла: достатньо доросла
Аби врешті-решт фарбувати волосся.
І колір обрала: в сунично-рудому
Вона виглядатиме просто чудово,
А мишача сутність, яка їй обридла,
Яка до землі притискає, мов брила,
Розсиплеться в попіл, бо колір вогняний
Життя зсолодить, і все буде медвяно.
Батьки ж в один голос: "Зарано ці зміни!
Тобі чотирнадцять! Та ти ще дитина!"
Ой, плакала довго, ой, плакала гірко
Ця русоволоса іскорка-Ірка...
Скажіть мені, люди, та будьте-но щирі:
Чи ви зустрічали десь мрії "на виріст"?
Можливо, що є, та дівча не чекало,
Бо для фарбування існує аналог.
"Волосся лиш трішечки я затоную
Простою звичайною (з "Таврії") хною".
Змішала. Змастила. Зігріла. Й чекала.
Від страху тремтіла, бо ввечері галас
І батько, і мати здіймуть неодмінно.
Най буде — все ладна стерпіти за зміни!
Та галас здійняла сама — і раніше,
Бо в дзеркалі в тої русявої миші
Не квіти розквітли, а вруниться листя...
Порадив їй брат:
"Огірочком назвися!"
По версії брата - 100 %, але Ірка, думаю, не погодиться. Хоча, може їй і сподобалося, на жаль, продовження історії залишилося за кадром.
Дякую, що читаєте.
