цікаво
звідки Казимир міг знати
мою найзаповітнішу мрію?
я і сама ніколи не уявляла
що забажаю аж таке
та лиш кинула оком на його строкатих чоловічків
і зрозуміла:
хочу
бачити
що у людей
на серці!
як щирість обіймає золотавими променями
а доброта виносить лагідними хвилями прибою
на Берег спокою та радости
заздрість зеленіє матово-тьмяним плющем
і ще щось шаріє рум'янцем
любов?
пристрасть?
злість?..
так багато відтінків червоного
змішуються, переплітаються, вводять в оману
а трохи лівіше підступна лопушина
поколює фіолетовими шпичаками
і страх укотре гіпнотизує розширеними зіницями
які поглинули райдужку інших відчуттів
але все ще є білі незвідані плями вагання...
як же я хочу бачити людей наскрізь!
оцінювати їхні слова
можливо, думки
а не дії:
постфактум дуже боляче осягати істину
та більш болючими бувають наслідки сліпоти
як завчасно пізнати істину?!
за допомогою філософського каменю
що перетворить здогад на знання?
індуські практики відкриють третє око?
науковці створять спеціальні лінзи (окуляри)
що рентгеном висвітлюватимуть людську ауру?..
та як завгодно,
аби лиш пізнати!
колись
можливо, колись
моя (чиясь) мрія справдиться
а поки доводиться покладатися на інтуїцію
та зеленіти від заздрості до Малевича
який бачив людей (світ) такими як вони є
___
Казимир Малевич, "Спортсмени", 1931 рік
Ви демонструєте такий чудовий розбір картини в такому зрілому філософському полі, що навіть дух забиває! Таке шалене проникнення в сутність речей. Ви не боїтеся цього свого дару?
