Павлик знову прокинувся рано, від вчорашньої грози на небі не було сліду, сонце почало підніматися і висушувати мокрі траву і дерева. Він не хотів тривожити бабу Олену, але не витримав і пішов раніше до неї, не дочекався навіть друзів. Хлопчик відкрив двері і голосно гукнув, ніхто не відповів, тому Павлик переступив поріг веранди. Він не наважувався зайти в темну і холодну хату, але зробивши декілька кроків вперед і назад, все таки зайшов в середину. В передній кімнаті стояв стіл, на якому були розкладені старі фотографії: чорно-білі і кольорові. Їх було так багато, Павлик глянув на них, там було зображено багато людей і старих, і малих, і молодих. Також на столі лежали зошити і щоденники повністю списані, їх Павлик вирішив не чіпати.
– Бабо Олено, – промовив він, та йому так ніхто і не відповів.
Він попрямував далі в хату, в наступні кімнаті було прибраніше, на стінах висіли ікони, прикрашені рушниками, стіл був застелений вишитою скатертиною, на ліжку стояли величезні подушки у вишитих наволочках. Ця кімната, ніби чекала на гостей, але баби Олени там також не було. Тому Павлик вирішив зайти на кухню, там була старезна піч, а біля печі стояла лежанка. Нарешті Павлик знайшов бабу Олену, вона спала. Він підійшов ближче і застиг на місці. Баба Олена спала?..
Павлик швидко вибіг з хати і помчався додому, щоб сказати бабусі. Потім вони разом повернулися на старе подвір’я. Павлик стояв під верандою, він чекав, коли вийде бабуся і дочекався… Бабуся вийшла біла як стіна і Павлик зрозумів, баба Олена не спала.
Наступного дня ввечері, коли все закінчилося, Павлик сидів під верандою баби Олени. До нього підійшли Богдан, Сергій та Світланка.
– Не сиди тут, – сказав Богдан, – пішли гратися.
– Я зараз піду, – промовив Павлик, – ще трошки… ще так багато казок треба почути…
– Шкода, що вона була сама, – сказала Світланка і зашморгала носом.
– Вона не була сама, – Павлик підняв голову на друзів, – в неї було багато особливих людей.
Діти переглянулися і вирішили залишити Павлика самого. Хлопчик ще довго сидів під верандою, поки бабуся не прийшла, щоб забрати його. Павлик піднявся і наостанок подивився на стару перекошену хату.
– Дякую Вам за казки, які ви розповіли і які не встигли розказати, – сказав він пошепки, – але на вас вже чекали в таємному саду, який постійно буде цвісти під веселий гомін найособливіших людей, які там живуть.
***
Хвіртка відкрилася, в сад зайшла дівчина. Вона підійшла до столу накритого білою скатертиною, за столом сиділи такі рідні для неї люди. Дівчина посміхнулася, та не встигла вона сісти на своє місце, як всі весело загомоніли до неї і серед усіх слів та розповідей було лиш чути: «А пам’ятаєш…»
ID:
985774
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Присвячення
дата надходження: 10.06.2023 19:23:45
© дата внесення змiн: 10.06.2023 19:23:45
автор: Masha Syv
Вкажіть причину вашої скарги
|
