Влітку по весні акація тепло зустріла,
Коли слабкою ще й вразливою була,
Уперше зеленіла, під сонечком росла.
Тоді в його цілунках ніжилась красива,
Без нього не могла, а з ним - щаслива.
В обіймах мрію йому повідала свою,
І щиро говорила: "Я тебе люблю."
Але буває, мрії розбиваються як скло
І літо є не вічним: пропада його тепло.
Акація залишилась сама. І як назло,
Осінь, дощі, вітри - усе гуло, трясло:
Зелень зникла, листя ніжне облетіло.
Холодні стали дні. А далі потемніло.
Акація казала: "Я за теплом сумую."
Воно ж мовчало і віддалялося далеко,
Радість літню понесли ключем лелеки
За обрій, де не живе розлучниця зима.
Акація по-серед снігу залишилась сама.
Навколо тиша...аж серця стукіт чути -
Й душа відчула: "Щастя бачу, йому бути,
Знаю. ...не сумую, тільки пам'ятаю..."
Зміцніла здолавши холод, підвелась.
Не в комусь, а в собі вона знайшлась.
Та сила, що допомагає людям жити -
Це серцю дар з небес кохати і любити.
...що за аромат? Краса - акація цвіте!
Весна п'янить. Душа в собі тепло несе.
Несе, щоб ще когось зігріти.