Невже це все, невже останній подих
І миті вже з тобою не відчую
У спогадах залишився лиш дотик
Який щодня клітини всі катує
Минуле йде у води темні темні
На глибину морських підводних дір
Часом зверне у водоспад буремний
І беззупинно так сльозить мій зір
Туга велика серце враз накриє
Опісля роздумів про погляд твій
А очі більше так і не розкриє
І говір буде завжди мов німий
Чом не писав раніше, запитаєш?
Бо муза лиш приходила в журбі
З тобою радості не бачив краю
Хоч інколи й були сумнії дні
Чому так рішення прийшло зненацька
А може й не зненацька зовсім йшло
Але ж... Нема але, це чудернацько
Бо в баченні моєму того не було
