Роки течуть потоком безупинно:
Штиль, заплава, пороги, водоспади -
Море спогадів, усе й не пригадати.
По заході пазл не зібрати воєдино.
То обриваються на ранах через біль,
То вік краде, біжить, що й не спіймати,
А то загубляться й ніяк не відшукати,
То йдуть на дно, не витримавши хвиль.
Змиває час сліди тяжкі й глибокі,
Та любе серцю в водах не зникає,
Не тоне, не пливе, і не розмокає -
Навік у душу врізаються поодинокі.
Просочується в пам'ять попри все.
То через сни, то через звук і аромати.
Двері назасув, та всеодно іде до хати,
Любляча душа усе в собі несе...
Зникає біль, тихо час його стирає,
Неначе сонце літнє вранішній туман,
Але тепло, любові повен океан -
Це диво, його забути неможливо.
Дотик найніжніших рук і насолода,
Душ сплетеність, сердечна врода,
Крил відчуття, що до небес злітають
Часу не підвладні, таке не забувають.
