|
Коли болить, вони терплять, не плачуть,
Хіба що нишком, як ніхто цього не бачить.
Упавши не підвестись теж не мають права,
Так батько говорив, і мати так навчала.
Наука, правда, ця бува до того докотилась,
Що говорити про любов душа страшилась:
Не гідно ж бо мужчині слабкість проявляти,
Не на словах потрібно їм красунь кохати...
А як оте буденне: передусім, він є людина?
Родився, ріс - чийсь син, він чиясь дитина,
І серце не камінне, а живе, може теж боліти,
І мрію має і... Що, тендітне все заборонити?!
Лише тягнути через силу оту життєву ношу?
Дівчата любі, люди милі, я вас прошу...
Плечі мужні обіймайте, душу люблячу кохайте.
Насамперед, усі ми - люди. Пам'ятайте!
Цей чоловічий тренд нехай не стане тягарем,
А тільки в гордість, насолоду їм, і поводирем,
Який до цілі через перешкоди їх проводить,
Та у дівочім серці повагу і хвалу він родить;
Коли таких жінки з обійм ніяк не випускають,
Коли живуть, й життя свободне відчувають.
Є сильними вони, а можуть часом як дитина,
Бо перш за все, мужчина - це душа, людина.
ID:
979942
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.04.2023 22:23:36
© дата внесення змiн: 11.04.2023 22:23:36
автор: Оксана Бугрим
Вкажіть причину вашої скарги
|
