Гриби з Юггота - 19 («Fungi from Yuggoth» by Howard Phillips Lovecraft)
19. Дзвони
Роками, чув я звук слабкий далеко,
Глибинних дзвонів, що опівніч ніс
З дзвіниці вітер, з невідомих місць,
Летів крізь бездни він на диво легко.
У снах і згадках пошуки велись
Підказки до видінь про дзвони дивних,
Про Інсмут тихий, зграї чайок білих
Навколо шпиля, що я знав колись.
Бентежило мене тих нот падіння,
До ночі в березні з дощем сумним,
Що поманив мене в старі видіння,
До давніх веж з безумним дзвоном тим.
Але, з тіні прибою лився дзвін,
Дном моря, що тепер поверх долин.
XIX. The Bells
Year after year I heard that faint, far ringing
Of deep-toned bells on the black midnight wind;
Peals from no steeple I could ever find,
But strange, as if across some great void winging.
I searched my dreams and memories for a clue,
And thought of all the chimes my visions carried;
Of quiet Innsmouth, where the white gulls tarried
Around an ancient spire that once I knew.
Always perplexed I heard those far notes falling,
Till one March night the bleak rain splashing cold
Beckoned me back through gateways of recalling
To elder towers where the mad clappers tolled.
They tolled—but from the sunless tides that pour
Through sunken valleys on the sea’s dead floor.