Лютувала зима, лютувала,
Та зимі не бувати навік:
Вже і віхола зла відспівала,
Та й мороз десь далеко утік.
Ось і днина тепер потепліла,
Збіг останній весняний струмок.
На деревах пустих зарябіла
Благодать незліченних бруньок.
А світило з небес аж співає
І теплом огортається світ.
Пориваючись вітер здіймає
Тогорічну листву у політ.
Та вже більше її і не буде,
Лиш востаннє отак пролетить:
Вигрібають і спалюють люди —
Від багать у селі аж димить!
Ще й побілять хатки чепурненькі,
Що поблідли в дощах восени,
Щоб раділи всі дітки маленькі
У проміннях ясної весни.
Гарний вірш, майстерно передано прихід весни в село. Сам згадав ті моменти.
Проте напишу трохи дружніх корекцій: має бути "незліченних" і форми "облупли" не існує. Також для більшої милозвучности можна виправити в 4-му рядку "вже втік" на просто "утік" (бо маємо "вже" у попередньому рядку) та змінити "красота" на якесь інше слово (слова "красота", "пустота" і т.п., скоріше, перейшли в українську з москальської). Бажаю натхнення та щастя!
Шарм відповів на коментар Прозектор, 21.03.2023 - 13:10
Дякую Вам! Завжди радий правкам бо з граматикою далеко не на ти.
Буду думати... Вітаю з днем поезіїї! Творчого натхнення та наснаги!