Син господній! Матір божа!
Та погляньте ж ви у низ,
Як мою степну красуню,
Довели до гірких сліз.
Як лупцює хижий ворог
По ногам і по спині,
Дихать нічим, дикий порох
Зацвітає вдалені.
Люди сплять в сирих підвалах
Та у сховищах тісних,
Знову вибух, знову спалах,
Знову серце бубонить.
Ми без світла повечеряв
Без води лягли брудні
Гух! Спокійно, то лиш двері,
Гупнули у нас вхідні.
Боже правий, що ж робити?
Як ту нечисть зупинить?
Щоб малі невинні діти
Не старіли в одну мить.
Гух! Земля вся застогнала
Що то, батьку, що було?
То на кухні щось упало
Спіть маленькі, то вікно.
В мене син, йому шість років
А як ніби двадцять шість,
Він питає: - Батьку й доки?
Битиме її фашист.
А в мені застрягло слово,
Скоро, скоро вір мені
Та у Бога все готово!
Скоро, може навесні.
Я лише тихенько плачу,
Не за себе, а за них,
Тільки руку жму дитячу
У руках своїх слабих.
Дітки! Милі янголята!
Не лякайтесь, не тремтіть,
То лиш грім (війна проклята)
Спіть рідненькі, спіть вже спіть.
Бог вночі із неба гляне,
Брови хмурячи свої,
- Що ж ви люди християни?
Діти, діточки мої.
Я все бачу, я все знаю,
Чую вас у вишині,
Тим чортам схотілось раю?
Скоро, вірте ви мені.
