Як дерево, однісіньке, немов
зоря на світанковім небокраї,
він світом, кимось вигаданим, йшов
до того дня, якого ще немає.
Йому ставало музики і слів
для перших мрій величної кантати
про те, як хтось коханням відігрів
одягнуту у рим холодних шати
мовчання суть. Його спокійний рух
взнаки давався виключно для того,
хто виправляв мелодію стару
до стану передбачення нового.
Вражала розум півночі краса,
і все, що римувало ніч із ранком,
сплелося у тканину в небесах,
що застигають нині над Паланком.
Карпатська мряка стерла вічний сум
з обличчя, вже захованого в хустці
на тисячах сплюндрованих парсун,
що Б-г вмістив на вічності пелюстці.
